Вклонюсь тобі до самої землі
Вустами я зігрію твої руки,
Ти оберіг,ти захисток сім'ї,
Береш на себе її долю й муки.
Ти просто жінка. В слові цім весна,
Спекотне літо,осінь золотава
І навіть в січні вистачить тепла,
Щоб крига скресла, назавжди розтала.
Де ти береш те зніжене тепло
Серед похмурих днів і прохолоди?
Ще й підставляєш кволому крило,
Долаючи бар'єри й перешкоди.
Кохана,ніжна,завжди молода,
Грайливі очі,усмішка ласкава,
Завжди у русі - мов стрімка вода,
Немов жаринка , що з небес упала.
Вклонюсь тобі до самої землі
І поцілую очі,що згасають,
На жаль роки як пізні журавлі
У вирій по одному відлітають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555726
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.01.2015
автор: Віктор Гала