Той хто дурний – щасливий,
Той хто розумний – сумний,
Світ наш, несправедливий,
Світ наш, такий, страшний.
І сам я у цьому світі,
Страждаю не день і не два,
Та все ж ті, найкращі, миті,
Береже, голови, сивина.
Та все ж вірю в те, найкраще,
У людяність і доброту,
Це серце моє, пропаще,
Зберігає надію, ту.
Надію, у світле майбутнє,
У завтрашній, добрий, день,
І ці почуття незабутні,
Натхнення для нових ідей.
Ця віра, людей надихає,
Скінчиться безглузда війна,
Так груди свої наповняє,
Свободою рідна земля.
Братів полягло немало,
І сльози невпинно течуть,
Чому так в країні стало?
Цю відповідь нам не дадуть.
Можливо пройдуть сторіччя,
Допоки хтось правду знайде,
Чому в нас такі протиріччя?
І хто цю війну веде?
Тоді зрозуміють люди,
Тоді зрозуміють все.
Ніхто вже судити не буде,
Не буде кого, уже.
Я зараз стаю на коліна,
Молюся за мир і життя,
Щоб вистояла Україна,
Щоб вижила рідна моя!
Щоб світ наш, несправедливий,
Назавжди змінився, і став.
Розумний також щасливим,
Хоч трішки дурний, сумував.
Щоб сам я у цьому світі,
Майбутнє промріявши Вам,
Повірив в найкращі миті,
Що всіх нас чекають там
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554588
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2015
автор: Янкевич Віктор