Вона давно не шукає його серед натовпу,
І не надіється на пробачення колишнього,
У ній немає сил, щоб відвести погляду
Від надоїдливих променів.. здавалися не лишніми..
І кажуть, що любов проростає зсередини,
Як же тоді позбутися її залишків,
Які стискають артерії і крутять вени?..
Не залишаючи між собою проміжків.
Щільно. Б’ються в унісон останні слова,
Які були колись на вагу золота.
Він не усвідомив одразу, що була права,
Й відвернувсь, закрив «золоті» ворота.
Вона давно не шукає його серед натовпу,
Можливо, втомилася від настирливих поглядів,
Які з’їдають повністю. До останнього атома
Руйнують її всесвіт, породжуючи втому..
Вони були зовсім не щасливі, їм здавалося,
Що удвох можуть забути про решту інших..
І тільки він вмів так лагідно смикати за волосся,
Коли вона губилася десь на кінчиках його вій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2015
автор: XS