Перемісила всю вечірню тишу,
Що лізла із карпатських височин.
І ось тепер її на дрібки кришу,
Твій голос п’ю із глиняних чарчин.
А голос твій, як приворотне зілля,
Розносить млість по венах і клітках.
Як тягнеться до неба голе гілля,
Так я до тебе у своїх думках.
Заговорив. А потім причаївся.
В нору заповз, неначе дикий вуж.
Мій звичний спокій на друзки розбився,
І тягне серце смуток із калюж.
Чекаю слова – думаєш багато.
Тобі нема коли поговорить.
А я все жду, як ждуть велике свято,
Коли прийде ота жадана мить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553553
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)