Десерти дитинства
Всміхалось в небі надвечірнє сонце,
Чи насміхалось… Хто його там зна?
Кволенький промінь кидало в віконце
Хатини вбогої, що посеред села.
А в тій хатині… Боже Триєдиний,
Як в вулику бджолинім, дітвори,
Те в запічок залізло, те за скриню,
Те в піч загляда, як вогонь горить.
В печі вечеря закипа в горняті,
Куліш пісний. Тяжкі були роки.
Квартинка молока (то немовляті),
А на «десерт» -- печені буряки.
Хлібину тато інколи приносив.
Кукурудзяник. Жовтий та жорсткий,
Ніхто й не думав покрутити носом,
Хвалили Бога завжди й за такий.
На тих «десертах» виростали діти,
До знань охочі, до наук меткі,
Росли, неначе розпускались квіти,
Хоч паморозь палила пелюстки.
Отак мені дитинство пригадалось:
Насущник жовтий, буряки, куліш…
Бо ж Україна – це не тільки сало,
Це розквіт із падінням впереміш.
Зінаїда Сидорчук ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552967
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.01.2015
автор: Zinaida51