Що ж робити?Я знову тебе у собі відшукала.
Відгойдала в думках мрії,мрії свої нездійсненні.
І і хмарах старих я до осені знов заблукала.
А ми стали з тобою щасливі.Чи може блаженні?
Як нам жити?По торбі і кинути виклики світу?
По роману писати і віршами лиш харчуватись?
Не потрібно поету черпати звичайну освіту.
А до тебе на крилах до неба,до сонця здійматись.
Що життя є без тебе?Нічого.Я дякую Богу.
Він привів тебе знову до мене.Я цвяхи виймаю.
Вони щедро стелились під душу всю мою дорогу.
Тільки це так потрібно для мого спасіння.Я знаю.
Быть может,нужно промолчать,
Чтобы сильнее в крик поверить.
Врагов своих благословлять,
Чтобы тебе открылись двери
В надежду,веру и любовь,
В молитву,боль и сожаленье.
Вместо чернил залить бы кровь,
Чтобы писать стихотворенья
Получше,чем писал Шекспир.
Получше Гейне,Ницше,Гете.
Смотрите:дождь устроил вскоре пир,
Где рифму вы с него сорвете.
Быть может,нужно пролюбить
Тебя сильнее самой силы.
Остался дождь,чтобы бродить,
Чтобы Вам не прилагать усилий
Писать стихи и сочинять.
Остался дождь тихонько плакать.
Я буду нежно собирать
Немного рифму...Каплю слякоть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552679
Рубрика: Лирика
дата надходження 18.01.2015
автор: Відочка Вансель