Зневірилася правда геть,
Душею кривить й годі,
Усюди ходить тільки смерть,
При будь-якій нагоді.
Для неї цілий рік жнива,
Коса лиш мелькотить,
Блукає мати, мов мара,
Батько давно не спить.
Вдову обсіли діточки,
Немов горобенята,
А смерть регоче залюбки,
Ох, дочекалась свята.
Залізла правда у куток,
Сидить немов та миша,
Забігла зграйка діточок,
В кутку то тому тиша.
«Чого сидиш, чого тремтиш?
Іди, до людей час,
Так усю віру тут проспиш,
Іди заступись за нас».
Вона обідрана уся,
Запали в неї очі,
Брехня їй також не рідня,
Своє веде охоче.
Вона горланить, годі вже,
Солодка та слизька,
Усім добро лише несе,
Кругом то море зла.
Правду в заручники взяла,
Запхала у куток,
Немов би зведена сестра,
Який із того толк?
Хто віру мав, той розгубив,
Лікті давно кусає,
Вже не один вовком завив,
За що народ вмирає?!
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/955-znevirilasya-pravda.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552598
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.01.2015
автор: Антоніна Грицаюк