шлях

не  веди  мене,  подорожній,  бо  ж  відаю  куди  йду
не  учи  мене,  подорожній,  бо  ж  світла  моя  голова
я  свідомо  вдягнула  ладан,  я  свідомо  шукаю  біду
і  врятують  мене  від  того  аж  ніяк  не  чужі  слова

не  слова  про  любов  чи  дружбу,  бо  немає  ще  тої  мови
щоб  сказати  святому  світу  про  пороки  його  чоловічности
і  пливе  по  Босфору  човен  (навіть  в  нього  свої  умови
щоб  довести  мене  до  неї,  до  такої  зрадливої  вічности)

щоб  донести  мене  на  крилах,  щоб  донести  мене  додому
і  залишити  в  лапах  страху.  показати  -  моя  межа
тепер  зважує  мою  душу.  тепер  мертве  снує  у  живому
а  вона  все  йому  сміється,  мовчки  глипає,  як  чужа

що  тепер?  буде  мучити  довго,  просто  вбити  -  давно  замало
він  не  птах,  але  має  крила,  хочеш  з  ним  -  то  бери  й  лови
він  літає  такими  шляхами,  де  нога  моя  не  ступала
якщо  в  мене  така  любов,  прошу,  Боже,  благослови

Помаранчева  дівчинка

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550714
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2015
автор: Помаранчева дівчинка