Мамо, я злетів на небо птахом,
Тіло розірвало на шматки,
А на хаті нашій попід дахом,
Кажуть, оселились голубки.
Там тепер - живе гніздо пташине,
Ти його, матусю, не чіпай.
Може й я тих голубів зустріну,
По дорозі в неба світлий Рай.
Розпитаю, що і як там вдома,
Чи синок Іванко мій підріс,
Як там жінка: чи жива – здорова,
Вибачте, що горе вам приніс.
Що там батько, ходить на рибальство?
Як завжди у брата безліч справ…
Чи в країні визріло начальство
Гідне тих, хто мовчки помирав?
Все мені цікаво, люба мамо,
Як живуть мої товариші,
Ось Степан – в бою був разом з нами,
А тепер – без ніг і ..без грошей,
Що там обіцяли командири…
На протез скидались всім селом..
Чому людям не живеться в мирі,
Ця війна – святий наш борг чи зло?
Це не страшно помирать за волю,
За країну, за дітей своїх.
Страшно те, що нашою любов’ю
Скористатись вигідно хтось зміг.
Будуть ті, що цю війну забудуть,
І з чиєїсь поради, сторінки
Нашої історії - Іуди
Перепишуть знову навпаки.
А як так, на небі – спокійніше,
Вище хмар , де сонечко завжди,
І птахи…і непомірна тиша,
І до Бога – янголів сліди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550234
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 10.01.2015
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)