Озирнувшись в даль печалі,
Схлипнули зелені очі,
В них померк останній промінь
Того вечора.. І ночі
Що опісля наступила
Загорнувши у обійми
По щоці сльоза скотилась
Зупинилась, зупинилась...
По землі руде волосся
Все розсипане, вогняне
Та вночі його не видно
В чорнім кожен колір тане.
Вже немає більше сили
Підійматись, підійматись
Скільки ж справді, скільки можна
Спотикатись, спотикатись.
Коли вперше я побачив
Образ твій перед собою
Навік в нього закохався
З усмішкою осяйною.
Та коли я все ж заглянув
У глибини цих очей
Я злякався. Як так рано
Стільки сплакано морей
В них печаль, в них серця стогін
В них моління і журба
Та разом з тим тихий гомін
Ніжності, життя, тепла.
Я в ці очі закохався
В руки взяв душі печаль
І тобі взамін лиш серця
Свого подаю кришталь.
Ти вхопилася за руку,
Мою, що я протягнув
Разом наші серця стуки
Кліпнеш, коли я моргну.
Ти ідеш по світу кроком
Що не знає перешкод
Всі твоі слабкі пороки
Не надіють мені шкод.
Ти моє кохання, чесно
Я без розуму люблю
Дякую тобі небесно
Бога за тебе молю.
В тебе все вже буде добре
Ти здолаєш все і всіх
Ти є сильна, ти хоробра
І попереду лиш сміх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550151
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.01.2015
автор: Damiog