[b]ПОРА ВЕСНИ, КОХАНА…[/b]
Зорі́ють ночі, сяють дні…
Нам би дожити до весни, кохана.
Де во́ди гратимуть чудні́
Й земля у квітах дивини зацілува́на.
В неопалимій купині
Нам би любитись без війни, чека́на.
Не попектися б у вогні
Серцями, де згорять вони. Оса́нна.
Прозріти б й вийти з осені́
Нам із коханням, без вини́, бажа́на.
Там барви б віднайти ясні́
Й купель любові, що у сни заколиха́на.
Летять сніги засріблені…
Крізь час, як зможеш, зазирни, жада́на,
Та попри ві́три крижані
Розгледь в хуртовині́ зими як зрана
Заграють сяйвом промені́.
Як дзвін струни́ і сила нездоланна
Звесе́лять щастям мовчазні
Тайни життя. Нам би сягнуть весни, кохана.
[b] [i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i]9 січня 2015 р.[/i]
[i]Гай-Нижник П.[/i] Плинність: Поезія. – К.: «МП Леся», 2015. – С.87.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550006
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2015
автор: Гай-Нижник Павло