він…

Він  тримав  її,  немов  на  повідку.
Відпускав  гуляти  майже  кожен  день.
Рідко  гладив,  може  й  душу  мав  скупу.
Сам  блукав  по  світу  як  вона  засне...
Він  постійно  щось  шукав  в  далеких  горах.
Він  топився  в  морі  -  і  не  гаяв  час.
Та  губився  він  в  пропитих  коридорах  -  
сам  від  того  напивався  й  тихо  гас...
А  на  ранок  розминались  із  ним  люди.
І  її  безжально  викидав  на  двір.
Наганяючи  на  себе  сон  пону́ро
напівплакав  у  кімнаті,  напівтлів...
Вона  так  хотіла  жити  в  його  серці:
так  ніхто  не  стукав  в  двері,  як  вона!
Та  були  часи,  коли  він  у  конверті
надсилав  прості  і  радісні  слова...
Не  підозрював,  що  ними  можна  жити!
Закривав  себе  в  блокнотних  сторінках.
Та  коли  Земля  скотилась  із  орбіти  -  
він  прокинувся  без  всесвіту  в  руках...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549040
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2015
автор: Ліна Біла