Головне Україну любити!
Крізь всі століття
І безмежні роки,
Через залежність
І скріпачення пройшла.
Не витримавши лихої долі,
Ваза вже по швам пішла...
Накопилося, не так то й мало,
Мудрості різних поколінь.
Та розуму дідів наших -
Замало...
Ганебний люд -
Знищив цілий рід...
А ваза ще жила,
З роками розквітала,
Витримавши не одну війну.
З гордістю до небес злітала,
Та незалежність має велику ціну!
З фарфору чи кришталю...
В блакитно-жовтих узорах,
Мала свою неповторну красу.
Відображалась лиш
Вона у зорях..
Та зіграли з нами
В жорстоку гру часу...
Та ось зовсім недавно,
Хто дуже неохайний.
Звелів, що бути так дано.
І майже привселюдно,
Та для людей не чутно,
Впустив вазу на саме дно...
Втік. Хай люд збира уламки...
Та, що вже як воно розбите.
Народ тримався за останки,
Чи вижити,
Чи просто себе вбити?!
Нас зрадили.
А зрада та найтяжча,
Як ворог був
Найкращим другом...
Ви ще сподіваєтесь на краще?
Я лиш молюсь,
Що живі ми завтра будем!
Склеїти. Полагодити. Залатати.
Так краще,
Ніж долю розбити.
Я знаю, і ви пам'ятайте :
Головне Україну любити!!!
Автор: Валерія Скубій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546263
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2014
автор: Валерія Скубій