Поговори зі мною, ще один раз, допоки ранок скінчиться,
В нас ще слів, на сотні літрів дешевого чаю,
Як пригадаєш мене, так я поруч.
Світ випиває більше дощу, потяги швидші й зими коротші
…і час - аби хоч раз з ним на перегони, навіть знаючи, що програємо
(на якому б вокзалі не сходили, він був задовго до нас),
Ці рок-н-рольні будні, джазова тиша, мертві годинники – тут ще є шанс,
Сьогодні/завтра ми кращі (не стати би крок назад)…
Поговоризі мною,
Доки сонце у серце сідає, світанки десь так далеко,
А наші очі у них. Очі у небесах.
Хто сьогодні захоче лічити, скільки написано/читано/
Скільки недоспано, й скільки в тобі лишилося сили,
На скільки вершин, на скільки гірських потоків?!
І скільки рахунків в банку, нулів на чеках, тобі не дають спочити?!
Ти досі тримаєш в руках мої вірші, наче остання надія на порятунок,
Я люблю тебе так само сильно – рятуйся…(жоден із них не завершений)
Там рядками спускаю тобі мотузку, знаю, що ще житемеш,
Знаю, що не далеко…війни сорокових, нагадують що небезпечно,
Але твоя продовжується, але твоя як і була, так й не завершиться.
Поговори зі мною, моя не досконала любове
Я на відстані років від тебе, ми ніколи не бачились разом,
Але кожен вокзал з тобою п’є наш безцінний чай, читає з тобою вірші,
Які я лишаю сьогодні, у камері схову,
Пароль двадцять два, моя /не/ досконала любове.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546105
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.12.2014
автор: Ваньоха Р.