Камінчик у кросівкові
нагадує про себе
достатньо сильно, аби
про нього пам’ятати,
і недостатньо сильно,
аби його позбутись.
Я міг його дістати, коли вдягав кросівки,
я міг його дістати, відчувши щойно тільки,
я міг його дістати, та руки не дійшли
тепер уже не знаю, чи зважуся коли.
І так я ходжу містом – з дебелим камінцем,
з болючою занозою, з усміхненим лицем.
Всі кажуть, позитивний,
і добрий аж за край.
А я кажу «Погляньте ж бо уважно,
насправді, я лінивий
дов
бо
грай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545978
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2014
автор: Микола Пушкін