Він був наївним. Сміх його летів,
Немов дзвіночки зоряного срібла.
Та як у подорожах тіло загубив,
Так і блукає тінь його блакитна.
Він спокою в свободі не відчув:
Троянда вчахла з туги від розлуки,
І Лис приручений чомусь
його
забув
(Мисливцям, кажуть, він попався в руки)…
Принц серед люду друзів не знайшов:
В них пересохла у душі криниця,
І жадібність їм замінила кров,
І чваньковитість покривила лиця…
Десь там Сент-Екс блукає у світах –
Яскрава зірка з крилами дитини,
Але про це не знає Принців птах,
Тому й долає Всесвіт в самотИні.
Він оминає стоптані стежки –
Людей планета більш його не вабить…
Блакитна тінь, прозора, наче сни,
І, зболена до крові, мудра пам'ять…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545068
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.12.2014
автор: ptaha