У серця Вашого на паперті стою.
Жебраю ласки, наче кусня хліба.
Такий вже жереб на недолю випав.
І я його, немов цикуту, п’ю.
Нас не з’єднали янголи й боги.
Він – як покара, цей пекучий безум.
І крають почуттів безжальні леза
Мої надії й залишки снаги.
Як переплавить непіддатний щит,
Через який не проникають стріли?
І скалить зуби світ одвічно білий:
«Так закохатися на схилі літ!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544977
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2014
автор: stawitscky