Із неба сипе білий сніг
до ранку сипе.
Хто намолов багато так муки?
І ссипав біле борошно у хмари.
Забув,не зав"язав із ним мішки.
А вітер-лиходій пробрався в небо
як злодій,що прокрався до млина.
Забрав мішки і сипе по дорозі
і де несе вкриває слід мука.
Всю ніч до ранку сипав він сніги
і до обіду всі мішки потріпав.
Спустивсь на землю-не впізнав її
дороги і хати до стріх засипав.
Ой,що ж я наробив-злякався вітер
і кличе завірюху-поможи-
мести,розчистить сніг,що впав як лихо
і ковдрою накрив поля,ліси.
Лежить земля і спить в пухових одіялах,
під голову поклала подушки.
І сниться їй весна в блакиті вся,в туманах
на голові із пролісків вінки.
Та вітер знов роботу собі має,
з дерев скидає шапки і хустки.
Сміється небо-так тобі і треба,
а будеш знати -красти як мішки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544188
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2014
автор: кацмазонка