Для серця кращого немає
Як тихий вечір у селі.
Усе, здається, ще буяє,
Та меркне в полум’ї зорі.
Ще видно, але сутеніє.
І кожна мить несе красу.
Сиджу, чекаю як стемніє,
Чешу розплетену косу.
Так тихо – серце завмирає!
Лиш мама ніжно гомонить…
Чому так швидко все минає?
Чому цю мить не зупинить?
Я досить рідко приїжджаю.
Так справ багато кожен раз.
Я лише тут відпочиваю…
За сто ціную кожен час!
Я хочу врешті-решт спинитись!
Не бігати, не поспішать.
На мамине плече схилитись
Їй у господі помагать.
Та знов несе мене нечистий –
По світу мчуся як дурна.
Бо світ – великий і барвистий
І не лишаюся одна.
Ми всі кружляєм в каруселі
Та відкладаєм «на колись»
Свій порятунок із пустелі,
В якій вже не один згубивсь.
Пробачте мамо… Я ще трохи
Побігаю і повернусь…
А ви чекайте мене поки…
Я в сотий раз собі клянусь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543701
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2014
автор: Inness911