І сльози пролиті, і сонця нема.
Стояла дівчина, стояла,
За руку тримала маленьке дитя,
І сильно ту руку стискала.
Вже очі не плачуть, в думках пустота,
Молитва із серця лунає,
Вона віддала молодого бійця,
Тепер безупинно чекає.
Свій погляд далеко кидаючи в вись,
Де сонце на обрії сходить,
І, що ж на питання вона відповість,
«Де тато, чому не приходить?»
«Твій тато герой, пам'ятай», і в ці дні,
Це все, що вона скаже сину,
Його тут чекають, а він на війні.
За честь, за сім'ю, за країну!
І віра тримала її на землі,
Як тисячу інших тримає,
І те, що країна стоїть у вогні,
Їй серця, любов, не зламає.
Розі́йдеться дим, світле небо прийде,
І в мирну, спокійну, годину.
Її і синочка солдат обійме,
Відстоявши за Україну!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543695
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2014
автор: Янкевич Віктор