Тамарі Севернюк
Я візьму у долоні печаль
І розвію, мов попіл, по світу.
Ні за чим, моя рідна, не жаль,
Як за тим, що зосталося літу.
Та ятрить іще рана в мені.
Слід глибокий.
І що ж ти тут вдієш?
Лише мить – і сніжинка в вікні
Промайне.
І ти знову радієш.
І просвітлена стане печаль,
І для смутку не буде причини.
Виявляється, просто скрипаль
Свого піку досяг і вершини.
Навіває зимові жалі
Надвечір’я зимового саду.
Ще заграють мені скрипалі,
Хоч на мить в самоті снігопаду.
20.12.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542284
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2014
автор: Віктор Слюсар