Мене нема...Пройди хоч всю планету,
ти не знайдеш мене, я загубилась,
я відчувала смак солокдий злету,
та потім впала і в друзки розбилась,
Ти не шукай мене, бо не шукають,
колись давно утрачену надію,
Я не борюсь за щастя , лиш чекаю,
бо я боротись навіть не умію
І жодну мрію я не відборола,
хоч як набридло відчувати втрати,
невтомну спрагу почуттів незримих,
тих,про які ,відомо небагато.
Бо прийде час колись такий невдалий ,
коли скажу усе,що відчувала,
за ким я пакала . а кого й не згадала...
кого любила, а кого б не знала,
,щоб краще мені спалось уночі.
Пишу вірші...
Я знаю, я не варта, того,щоби колись мене згадали,
чи щоб поезії мої читали
і розуміли "як же їй боліло, напевне солі добру жменю з"їла"
Я замовчу нарешті, я змовчу,
коли пройде десяток з верхом років, і я спалю
усі вірші і спроби щось написати у собі уб*ю.
Коли нарешті втихомирю думку,
і буде байдуже, щаслива чи ще ні,
я просто житиму десь добре,десь із трунком
і тільки руки буду гріти на вогні ,
на тім самім ,де всі загинуть рими,
а поруч не буде зовсім нікого ,
я відречусь від всіх і від усього,
і залишуся наодинці з Богом,
щоб висповідати свій нестерпний гріх,
і тільки Він, єдиний в моїм серці,
зупинить плинний вихор почуттів,
і нова зірка засія на небі,
яка була призначена мені
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541983
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.12.2014
автор: Божена Гетьманчук