Зима моя́́, сніжна́ моя́, Княжна́.
Розмірена, безвітряна, потішна.
Взяла мене за руку й повела,
Не знаючи, чи я свята, чи грішна.
Ведеш мене, засніжена, куди?
Окопами, за обрії, полями.
Веди мене, Княжна моя, веди,
Душа моя умиється снігами.
І болі ці вітрами замети́,
І пам'ять цю морозами очисти.
Струси мене, розрухай, розбуди.
Зима моя, Княжна моя пречиста.
Розкрий мене, розхристану, сліпу.
Навчи мене, приземлену, незнану.
Веди мене з собою. Я піду.
І, зрештою, сама на ноги стану.
Тримай мене, настав мене сповна.
Осяяна, могутня й незалежна.
Зима моя, величная Княжна,
Я у твоїх руках – дитя бентежне.
02.12.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541041
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: Альбіна Кузів