Ще й досі сняться волошкові
Мені в рожевих барвах сни :
Я лунко гомоном весни
Вертавсь до першої любові.
Рум*яним личком та устами
Хмільними , наче медогон,
Очима синіми , мов льон,
Вона манила до нестями.
Страждав ночами від безсоння :
Ятрили спогади чуття…
І милозвучне я ім*я
Шептав у темряві спросоння.
Я знав – не варто повертатись,
Минуле болю завдає,
Та серце вперто так моє
Бажало в цім переконатись.
Кидаю все – скоріш в дорогу,
Вже й видно обриси села…
До двору стежка привела,
Де я придбав колись тривогу.
Старенька хата , а по латах
В*юниться вгору виноград…
Тепер не травень – листопад!
Стиснуло горло , мов в лещатах.
Зайшов у двір – чекаю дива…
Барвінок стелиться до ніг.
На стук мій вийшла на поріг,
Моя любов , така є вродлива…
Аж здивувався : - Ти , кохана?
Як й тридцять літ тому , гінка!
Сміється юнка :-Я- дочка…
В хліві ще зранку ваша панна.
Щемить… тремчу…Хіба ж чекала? –
А вийшла – в косах сивина,
В куфайці, чоботях – сумна…
На груди впала й заридала.
Куди й поділися принади:
В очах – не блиск, а яр без дна,
У зморшках вся – не чарівна…
Сюди спішив чого заради?
День сутенів на виднокрузі…
-Вернувсь у юність ти дарма,
Все відійшло – його нема,
І не плекай тепер ілюзій!
Не вийшла б краще , не впізнала!
Душа заплакала…А втім,
Дочка з ровесником своїм
Про щось безжурно щебетала.
Мене спіткало через жінку
Розчарування – й каяття…
На білім аркуші життя
Писало ще одну сторінку.
Сказав хтось влучно і пророче:
-Лунає вічно, як вінець,
Взаємна музика сердець
І чоловічих , і жіночих!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540957
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2014
автор: plomin