стАрець ішов собі вулицею
розглядав вітрини новомодних краниць
і дивувався цим обрисам світу
коли це він раптом встиг перейти той рубікон
і перетворитися на світ без атрибутики совісті?
бо люди немов навіжені від тих вітрин
чи ще від якоїсь новомодної оказії
втратили добрі очі що бачили біду і були милосердними
втратили чисте серце наповнене утіхою
люди згайнували свій час, - подумав стАрець
вони виховали світ як-небудь
а тепер диву беруться чому їхнє чадо
будує свою анатомію почуттів з злості і обману
крутячи харамана власній душі
бо так він вихований
бо так його виховали ми
а стАрець дійшов вже в кінець вулиці
але вітрини отих крамниць вилися ще попереду
він повернувся назад навідліг обертаючись
у нього була надія що світ ще дитина мала
і його можна передати в руки справжніх вихователів
але світ виріс давно
тому можливо треба перевиховатися нам?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539389
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2014
автор: Doll