СТОРІНКИ ОДНОГО ЖИТТЯ/ Проза. Ч37 -Прелюдія/

-  Ді!  
-  Що?  
-  Ти  знаєш,  що  то  таке  розпочати  все  з  нуля?  
-  Знаю,  це  коли  у  тебе  є  клаптик  пареру,а  по  ньому  ще  ніхто  не  тупцював.  
-  Хм,  смішна  ти,  усе  порівнюєш  з  клаптиками,  кусками,  відрізками,  відстанню  та  міграмами)  
-  А  ще  вимогами  і  бажанням.  
-  А  прелюдія?!  Що  таке  прелюдія!  Ти  теж  знаєш?  
-  Знаю,  це  коли  хочеться  швидше,  а  виходить  не  дуже)  на  тому  ж  клаптику,тільки  не  паперу,  а  шовку.  
-  Добре,  та  я  не  згідний,  і  про  перше  і  друге,  от,  наприклад,  учора,  прийшов  чолов*яга  і  каже-  Все  почну  з  початку.А  потім  вивернув  кишені,  а  там  і  справді  -все  з  нуля...  А  прелюдія  -  це  піонерія,  раз,  два,  три  порахували,  підняв  руку  і  готовий!  
А  оті  всі  табуреточки,  то  що  таке?  Цілий  день  у  кріслі,  півжиття  у  авто,  і  ще  й  отут  сиди?!Пішли,  впадемо  і  відпочинемо,  а  поцілунки,  вони  нікуди  не  подінуться))  
-  Ти  такий  холодний  сьогодні,  це  через  втому?  
-  Ні,  це  через  країну.  І  вітер,що  змінює  напрямок.  То  туди,  то  сюди.Добре,  коли  
у  тебе  є  шубка,а    в  кого  нема?  Того  й  шмагає,  всеПрелюдно  і  безсовісно.  
Ти  щаслива?  
-  Так,  я  з  тобою,  ти  зі  мною,  от  тільки...  
-  Цсссс,  не  починай,  краще  послухай  останній  дощ.  
-  Дощ!  Він  як  коханець,  усюди  і  сам.  Цікаво,  в  кого  він  закоханий?  Чи  може  йому  це  
непотрібно?  Ллє  собі,  та  й  ллє.  
-  Ні,  ну  що  ти)  Він  закоханий  у  неї,  ніхто  так  не  вміє  любити  як  вона,  віддано  і  щиро,чуєш  як  вони  в  унісон?  Стрімко  і  весело.  
-  Стрімко  і  весело!  ))  Не  сміши  мої  підкови,  може  ти  ще  скажещ,  що  біла  ковдра  то  теж  його  витівки,  щоби  вона  спала  віддано  і  щиро)))три  місяці),може  щось  почитаєш  мені?  
-  Про  Змія  Горинича  хочеш?  
-  Хочу!  Буде  страшно?  
-  Ну  що  ти,  буде  жаркувато,  а  що  це  з  твоїми  щічками?  Я  ж  іще  не  починав),яка  ти  смішна,  кудлата  і  смішна.  
-  Чому  ж  тобі  невесело?  
-  Тому..  Тому  що..    

Ковтик  вина  скотився  капітошкою  з  моїх  губ,  Орест  важко  задихав  і  пішов  доріжкою  за  тим  ковтком,  а  за  ним  ще  один  наздогнав  його  губи,  розчинився  на  язиці,  зціпивши  зуби  мій  чоловік  підняв  голову..його  очі  сяяли  каратами,  земля  тікала  від  дощу..  
-  Ді,  я  тебе..  не  просто  хочу  придушити,  я  хочу  таке  з  тобою  зробити,  ти  просто  не  уявляєш  цього.  Я  хочу  тебе  втомлену,  розімліту,  розігріту,  холодну  і  вередливу.  
Хочу  влаштувати  тобі  такий  бардак  у  голові,  що  тропіки  тобі  здадуться  Арктикою  у  порівнянні  з  тим  жаром,  що  ти  відчуєш..  
-  Мовчи,  краще  цілуй,  отут  і  тут,  ще,  ні,  ось  тут...............  
-Ді,  відкрий  очі,  я  тобі  говорю  про  серйозні  речі.  
-  Що?  
-  Нічого,  горнися,дощ  затих,  горнися  до  мене  моя  солодка  магнолія,  моя  квітка  сонячного  світла,  мій  дикий  острів  розваг,  і  не  розганяйся  так,треба  виспатись,  бо  завтра  у  нас  багато  справ,  а  почну  я  з  того,  що  звіню  тебе  з  тої  божої  пристані  і  фото,  нам  треба  завтра  зробити  одне  фото  з  твоїми  великими  і  виспаними  очима.  
А  потім,  я  нагодую  тебе  бісквітом,  пахнючим  з  терпким  вином.  Ну,  що  ти  робиш?!  
Ти  хочеш,  щоб  я  втратив  конторль  над  словами?  Тоді  я  щось  як  вимовлю))  щось  таке  невимовне  і  грубе,  але,  звикай,  я  люблю  тебе,  а  ти?  
-  А  я  думаю,  думаю..  

О,  Боже!  Як  іноді  важко  просто  думати...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539096
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2014
автор: Ольга Ратинська