Що сталось? Стільки ворогів одразу!..
І всі на шмаття розривають знов..
Безсоння… відчуваю вже відразу…
Невпевненість…і хто б їх поборов?
У шибку гілка стукає щоночі,
В обіймах вітру... проситься в тепло?
А я не хочу… я УЖЕ не хочу,
Щоб мої сни снігами замело…
У невідомості я наостанку,
Прошу: « Хоч крихту кинь, не заважай…
Я вже твоя, відколи, полонянка…
Надії назавжди мене віддай…
Нехай карає… манить, віднімає,
Але допоки жевріє… за мить,
Жарина вогнищем уже палає…
В душі, що, завмираючи, тремтить.
Схилю покірно голову для страти,
І навіть,якщо більше не засну,
Я всі борги зумію вам віддати,
Бо в серці втаємничую весну…
І визнаю… що з ночі до світанку,
Розхристана, розіпнута душа –
Мого бажання – вічна полонянка;
Твого – лишень, невільниця чужа…»
20.11.2014.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538327
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: Лина Лу