Проходжу повз тебе... і час завмирає на місці.
Стираються грані буття, як в німому кіно...
Мене поглинає комфортне улюблене крісло
в тенета м'які під прикрашеним в іній вікном.
Підступна зима розмальовує ранками шибки,
хоч ще не пора обморожувать долі - не час.
Ще грають в душі одинокі потомлені скрипки,
витягують з мене налякане світом дівча.
...і я заспокоююсь, просто прикривши повіки,
пірнаю у мрії-думки, мов у скельця калюж.
Вже чую, як крапає дощ зі старенької стріхи
і поруч десь ти...пульсуєш у скроні чимдуж.
Я чую , як стукає серце у грудях - ожи́ло,
як воском стікають миттєвості в чорну діру,
згадалося, що...нелюбить тебе більше божилась
й здирала із себе любов, як пожухлу кору.
Згадалося все, навіть те, що малює уява
й чого не було- просто пальці німіли з бажань,
коли біля тебе ні жи́ва, ні мертва стояла
й горіла свічею...огарком на лезі ножа.
Проходжу повз тебе...сповільнюють відлік секунди
і вічністю крапають гучно в безмежність твою.
Лікуюсь від тебе, моя нездоланна застудо!
І знов біля тебе ні жи́ва , ні мертва стою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538235
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2014
автор: Meggi