Не відпускай мене з своїх обіймів.
Я лиш твоя.Я хочу,щоби так.
Старезний вітер в найми мене прийме,
Якщо розлюбиш...За один п"ятак
Я буду в нього все життя робити.
Летіти з ним у іншії світи.
Але не зможу більш тебе любити.
Бо він так схоче...Де мені піти?
Ти ж відпустив.Проплакала.А далі?
Мені піти?Де вітер?Я вже там...
Я зберу в торбу щастя і печалі.
Печаль-собі.А щастя?..Все віддам...
Ти не журися,я не повернуся.
Я тільки з вітром і по всій землі.
Я лиш за тебе котрий день молюся.
П"ятак один...Це ж кошти немалі!
Куплю тобі малесенький будинок.
Ти так хотів,ти мріяв про наш дім.
А в ньому буде зламаний годинник,
Щоб ти забув,що сам у домі тім.
Щоб ти забув,що я тебе любила,
Щоб ти забув,що з розуму звела.
А в тім будинку інша вже ходила.
Ну і нехай.Купила...Й віддала...
Хіба мені так важко заробляти?
Літати там,де тільки всі вітри?
Хіба мені?..Так легко?..Некохати?!
Господь,прошу:лиш пам"ять всю зітри!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538128
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2014
автор: Відочка Вансель