Довге село. Цвинтар довший. Он де – гора п’ята
і дорога до Києва біля інтернату.
А у ньому старі стіни цегляної кладки.
Підрихтовані руїни зламаної арки.
У П’ятигорах сьогодні має бути свято,
і музики будуть грати дітям інтернату.
А найстаршому музиці може всі дванадцять.
А найменший із бубона вибиває щастя.
Влаштувались ті музики серед свого люду.
І як було їм весело, то вже так не буде.
Так весело тій музиці, аж за́видки брали,
як лягали відпочити в інтернатські зали.
Так весело тим сиротам, аж стало невтішно,
як то гарно тій музиці дома, де затишно.
А по-правді, то і правди тієї не знали,
що кожного рідна влада добре годувала.
А по-правді, то кожному було чим гордитись,
бо кожен ще один одним уміли хвалитись.
А уранці у кузові музик садовили,
і у гості інші хлопці їхати хотіли.
І кашкетами махали, а один і свиснув,
і рукою помахавши, кулачок затиснув.
І усьому білу світу хлопець той грозився,
що його батьків немає, а у інших близько.
Що у кожного музики дома мама й тато,
а його уже ніколи не будуть чекати.
Та й опустив рученята. Обняв, кого ближче,
і «од вітру» дрібні сльози розтер по обличчю.
За Виселком біля школи, там де гора п’ята
научилися музики самі собі грати.
Оминали інші села, там де гора го́ря.
Грає музика і досі. Це було ще вчора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537765
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 18.11.2014
автор: I.Teрен