Того підозріло тихого вечора від знавіснів від звістки, яку щойно почув. В такі хвилини все стає невагомим.
- Я напропале відчував, що чужий.
Далі він поспіхом натягнув на себе куртку і вийшов надвір. Вулиці здавались наче плетиво різних думок: кожна вуличка розповідала щось нове і водночас вже відоме, щось потаємне і щось лакоме. Він зрозумів тоді, що при світлі ліхтарів життя міняє свій відтінок. Час рухається в ритм твоїх кроків.
Він зупинився на розлогій людній вулиці і усвідомив, що він там перебуває один-єдиний. Стало приязно і лячно. Місто теж має свою харизму. Воно вміє обеззброювати. Місто сміє закутувати тебе у свої обійми і сміє піклуватися про тебе.
Він хотів позбутися своєї облудної зовнішності. На площі багато людей. Чию зовнішність він собі вподобає?
Того самотнього вечора він був не один. Бо коли вийшов надвір, то не знав, якою вуличкою піти. Так і тинявся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537146
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2014
автор: Doll