Поговори зі мною, друже, лист,
Ми нерозлучні майже півстоліття,
І хоч дороги з нею розійшлись,
Та тут ти, брате, зовсім не в одвіті.
Не нове це. Наробим помилок,
А потім все киваємо на долю.
Та коли роки підтяли крило,
Не личить лицемірити з собою.
Дівочий почерк. Цноти аромат.
А головне – отам, поміж рядками…
Ти міг мене словами кількома
Ввести у лоно пресвятого храму,
Ти грів мене, коли я замерзав,
І сни тяжкі відгонив серед ночі.
І хто тобі, і що таке сказав,
Що нині спілкуватися не хочеш?
І за які такі мої гріхи
Втрачаєш магію чуттів і літер?
Відкрийте таїну мені, волхви,
Я маю це доконче зрозуміти!
Бо вже на кілограми важу мить,
Із світом з’їли не по пуду солі.
Мене зуміла доля вже навчить –
Не можна гріх свій списувать на долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2014
автор: stawitscky