Ти живеш –
не живеш, а існуєш у застінках вулиць,
Ти забув? Пам'ятаєш?
Як степ виривався з-під ніг.
Сонце променем мокрим з дощу –
я до тебе всміхнулась
І позвала з собою,
в полон половецьких доріг.
Це було так давно…
Не згадаю, в якому столітті.
Йшли війною на нас вороги –
Русь, а може, Батий.
Пожовтілими травами
з нами прощалося літо,
А в твоєму волоссі
промінчик блукав золотий…
Підійми погляд ввись –
я пришлю тобі ластівку-звістку,
Нагадає про волю просторів
ця пташка мала.
Може, стане світлішим для тебе
зажурене місто.
Ну, а я зачекаю в степу,
де цвіте ковила.
23. 01. 10 – 10. 09. 10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534758
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: Аліна Харламова