Як горлиця сиза удаль відлетіла,
Забравши з собою кохання в полон,
Без неї мені стало жити не сили,
Неначе на прощу, іду на поклон.
Як квіти весняні дурманять тумани,
А трави ранкові стрічають росу,
Крик горлиці чую, як клич спозарання,
Коли перший промінь наводить красу.
І ось уже сонце промінням заграло,
І горлиці голос здалеку луна,
Забилося серце, вогнем запалало
І враз зазвучало, неначе струна.
Я вірю, що скоро вернеться кохання
І горлиці голос розгонить туман,
Кудись відлетять мої болі й страждання,
Продовжиться далі щасливий роман…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534567
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2014
автор: Віталій Назарук