Ніщо не віщувало лиха.
Був день - погожий і ясний.
З корівками і мирно й тихо
впивались чарами весни.
І травень нам розкішні трави
під ноги щедро розіслав.
І раптом сутінь - зліва, справа
все насувалася, росла.
Враз зашуміло, затріщало,
зловісно прокотився грім,
стіна між нами й світом стала,
і ми одні у пеклі цім.
А громовержець верже стріли,
як татарюга прелихий,
та все у мене, вражий, цілить
немов я скопище гріхів.
І град січе, і дощ періщить,
корівки в біг - не зупинить!
Куди біжать, чого й навіщо -
їм і самим не зрозуміть.
Що то було пори тієї,
не зрозумію, хоч і рад:
чи то останній день Помпеї,
а чи маленький Сталінград.
Та врешті бій скінчився вдало,
без болю, прикрощів і втрат.
І горизонт підняв забрало,
і знову день - і сват, і брат.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534195
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.11.2014
автор: stawitscky