Мені кажуть : любов стає звичкою,
Якщо в шлюбі багато років…
Ох знавці ж! Чи стояли із свічкою
Ті філософи та диваки ?
Що їм знати про справжню історію
Двох сердець, що з’єднались в одно,
В кого шлюб не якась бутафорія,
Спільний шлях, спільно зняте кіно.
Із роками любов все міцнішає,
Наче добре ігристе вино,
І ховається пристрасть під тишею,
Раптом вибухне, й ляже на дно…
Боротьба до останнього подиху
За коханих триває, кипить…
Вистачає й запалу і пороху,
І солодша за мед кожна мить..
Вже позаду сварки або ревнощі
Вже втомились від зайвих пригод,
Вже лишили дрібні неприємності,
Вдвох долаємо гори турбот.
Тож не бійтеся шлюбу, закохані,
Не тьмяніє з роками любов,
То байки для нещирих й сполоханих,
Хто живе в світі певних умов.
Кожен сам йде шукаючи істину,
І цей пошук дає відкриття:
Що любов може бути барвистою
Доки спрага в нас є до життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)