коли дмуть шалені вітри, шумлять трави та води,
він думає тільки про неї, дар бога й природи,
ті очі - моря з берегами небесної вроди.
усе, про що мріяв - це бути у них острівцем...
а може й великим вже островом, материком...
йому давно так остогидли сумні сотні ком
і тисячі слів, що малюють, неначе листком,
дерева осінні. насправді ж - ліс рим олівцем...
постав в мені крапку і ніжно крилом обійми.
я більше не хочу літати у стінах пітьми,
я хочу ходити твоїм світлом, щоб разом ми
гуляли під літнім дощем, геть забувши про щем.
ДТХ
30.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533613
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2014
автор: Микита Баян