Ти думаєш, мені не страшно тут?

Ти  думаєш,  мені  не  страшно  тут?
Ти  думаєш:  відважний,  не  боюся!
А  я,  бува,  згадаю  про  матусю,
Коли  скажені  "Гради"  заревуть
Над  головою  змореного  літа  -
І  так  захочеться  тікати,  бігти,
Не  озираючись,  туди,  назад,
Де  рідний  дім,  а  не  скажений  "Град"!

Невже  гадаєш  так:  що  я  не  хочу
Удома  просинатися  собі,
Погожій  посміхаючись  добі,
Коханій  задивлятися  ув  очі,
Хмеліючи  медами  почуттів,
Щасливе  сонце  зріти  на  путі...
Усе  б  віддав,  аби  лишень...  не  вмерти!
Сльозу  з  очей  коханої  утерти...

Не  думай,  що  не  корчаться  в  мені
Страхи  ніколи  не  узріти  сина!
Не  гладити  голівоньку  і  днину
Нову  йому  не  звити  в  новодні.
Не  простелити  путівець  у  даль,  
Де  добра  доля,  успіх,  а  не  жаль
За  батьком,  що  упав  на  полі  бою...
О,  як  я  думкою  терзаюсь  тою!

О,  як  боюсь!  До  крику...  Не  гадай,
Що  я  не  знаю  страху  тут,  в  окопах,
Що  лиш  відвага  селиться  в  "укропах",
І  змога  боронити  рідний  край!
Це  так,  це  -  перше!  То  ж  моя  земля!
Життя  віддам  за  неї  радо  я!
Але  буває  страшно  без  межі,
Коли  регоче  "Град"  і  десь  в  душі
Зрадлива  думка  болем  защемить:
Що  можу  впасти  намертво  за  мить...
(23.10.14)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532996
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2014
автор: Леся Геник