Знаєш, інколи людина - книга,
Буває людина - крига.
Який ти?
Твій світ?
Твій слід?
Твої сторінки прохолодні,
Слова - спраглі, голодні до рими,
Знаєш, тобі позаздрять пилігрими,
Які шукають істину у стінах,
Де стеля, а під ногами - пустеля.
Ти - інший.
Лиш тш-ш-ш...
Який у тебе почерк думок,
Коли ти робиш крок
Уперед чи назад?
Говориш - словопад
У мою свідомість.
І це так дивно.
І це так дико.
Думати про людину,
про чоловіка,
який мов крига,
незнана книга.
А манить...
Свіжою прохолодою?
Вродою?
Модою?
Чи простотою...
Саме тою,
Чистою...
Що в тобі сховано,
Закодовано?
Магніт?
Едемській плід?
Осінній цвіт
Зігріває крижину -
Знаєш, інколи людина...
20.10.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531139
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2014
автор: Ганнуся Дудник