Чекати квітень, ніби ліки від безсоння.
Я не соромлюся тепер своїх бажань.
Чого чекаєш? Підійди ж - бо ближче, Рома.
Скажи мені хоч щось без дорікань.
Натомість, ти стоїш, згорнувши крила.
І видихаєш дим мені в лице.
Я, мабуть, хвора. Відчуваю, тіла
Кістки ламаються. А ти не бачиш це.
Відкрита серцем. Та душа не вільна.
Всередині у мене є діра.
Тобі ж - бо все одно. А я постійно
Борюся, Рома. Та душа твоя німа.
Навіщо? Ти не скажеш мені? Чуєш,
Я забуваю все, коли ти тут.
Але мене від себе не врятуєш...
Бо ти ж - бо найсильніша із отрут!
Де ліки взяти, бо не сплю ночами...
Втопився квітень в коридорах злив.
Дожити до зими - я до нестями
Люблю тебе.
... Хоч ти вже й розлюбив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530624
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2014
автор: Тіна Травнева