Не в місті зараз я живу.
І не полонить мене місто,
Люблю кашлату я траву,
Дерева з золотавим листям.
Люблю холодний я туман,
Що падає на лист росою,
П’янкий на полі квіт-дурман,
Закат з червоною косою.
Туман холодним молоком,
Розлився білою рікою,
Городи вкриті вже димком-
Земля відходить до покою.
Яскравий, з бахромой платок,
Розшитий золотом калини
І соняхи, що всі дружком
Шукають тетлої долини.
Люблю я сонця небокрай,
Де промінь кожний, як перлина,
Нічний, яскравий зорепад,
Що проводжає кожну днину.
Ось скоро листя упаде
І голочками вкриє віти,
Мости на ріках наведе,
І сонце перестане гріти.
Мороз лягає холодком
Вкриває землю сизо-білу ,
І луки вкриті всі димком,
І ліс багрянцем вже покрило.
Та є в природі щось таке,
Що нас чарує в ній щоденно,
Щось зачарованоп”янке,
Що так хвилює нас буремно:
Червоні крапельки калини,
Чи грона стиглой горобини,
Туман холодним молоком,
Чи дощик з затишним шумком.
Можливо хвоя зеленням розшита,
Можливо ліс, що бахромою вкритий,
Можливо, квіти на долині,
Можливо, смак терпкий калини,
Можливо зранку холодок,
Можливо, навесні садок,
Можливо те, що все завмерло,
Можливо те, що снігом стерло…
Та я люблю свою природу,
Люблю її в любу погоду.
Люблю і взимку й навесні,
Люблю квітучу і у сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528806
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.10.2014
автор: Лепесток