Так гомонять в осінній день ворони,
бо скоро впаде сніг,прийде зима.
І треба пережити буде зиму,
бо кожна з зим тяжка для них пора.
Стоять дуби,поросші мохом
і звідки взялась ця біда?
Бо не кору вона вкриває
корінням в душу пророста.
Летить стрілою пущена зневага
і падає у двір де ти живеш.
Її зі смутком в серці підіймаєш,
з сльозами на очах у дім несеш.
Коли твоє життя на інших схоже
і ціності його у вас одні і ті ж.
Ніхто не випускає свої стріли
і не доводить ближнього до сліз.
Коли не йдеш широким шляхом,
стежиною вузькою ти спішиш,
коли у тебе за плечима
любов до ближнього-не злість.
Тоді чекай,що будуть стріли
одна за одною летіть.
Не відчиняй душі їм двері,
від смутку серце так болить.
Ти не чекай зими,щоб сніг засипав очі.
Лети в теплі краї,де сонце і тепло.
Ти не чекай,щоб мохом заросло сумління
і стріли зла ти не кидай в добро.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528566
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2014
автор: кацмазонка