Я серце своє заховаю у квіти.
Нехай не видніється людям воно.
Нехай всі навколо будуть радіти,
А серце палатиме вічно само.
Я його заховаю у травах прекрасних,
Хай сонце не гріє, хай в тінях тремтить.
Хоч палає червоним і чорним так ясно,
Воно заховалося. В тіні. Навік.
Не треба нам суму, не треба печалі,
Не треба емоцій, що згаснуть за мить.
Тебе заховаю, чим глибше, чим далі,
Тебе не знайде навіть неба блакить.
І тут відчуваєш холодні долоні,
Це хтось його ухопив! Хто так посмів?
Дістав його з тіней, знайшов у полоні,
Чи просто в полон із собою схопив?
Віддай моє серце! Ти його згубиш!
Віддай мою душу! Ти вкрав в мене все,
За що ти мене, холодну, не любиш?
За що відібрав моє серце пусте?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527605
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.10.2014
автор: Анастасія Земля