Ти знаєш, я вже пам’ятаю кожну посмішку на твоєму обличчі,
кожен порух м’язів і те, що ти в той момент думаєш
Запам’ятаю й ту останню, якою ти винувато всміхнешся перед тим як піти.
Ти топтатимеш чужу бруківку, чужі думки під світло нічних ліхтарів
Так як тут вони не світитимуть.
Але інакше не обов’язково гірше,
не обов’язково сумно.
А я дивитимусь на людей з висоти тринадцяти вікон
двадцять одної чи то вже двох самотностей.
Дитинство минуло,юначе.
Та воно завжди лишається в кутиках твоїх вуст
коли ти посміхаєшся як дитина.
Це,здається, твоя сьома посмішка
Чи шоста.
От бачиш, і нічого не можна казати напевне.
Нічому не можна вірити до кінця.
адже, лише мить
і все позаду
чи попереду.
Ти лише слухай свого серця, юначе.
Слухай свого серця.
А воно вже знає як краще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526960
Рубрика: Верлібр
дата надходження 30.09.2014
автор: Загублена в собі