Як хочеться зімкнути стомленні очі,
Тіло вже не витримує, а спокою хоче.
Було б чудово прилягти у квітучому садку,
Та призабути долю свою гіркучо-тяжку.
Поволі погрузитися в солодкий вічний сон,
Щоб поряд виріс червоний троянди бутон.
Ось так тихо покинути своє марне життя.
Мовчки без страху відійти в небуття.
Бо краще вже померти, ніж мати таке життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525427
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2014
автор: Роман Прус