Сива жінка іде по дорозі,
По дорозі важкого життя,
Омивають старі ноги сльози,
Вона звикла до свого буття,
Вона втомлена, може, трошки,
Бо біди наїлась сповна,
Продає під вечір волошки,
Бо залишилась зовсім одна.
Волошки в житі, дощем омиті,
Їх очі сині, як небо синє,
Кричать волошки в руках старої,
Пробили землю на Україні.
Стара жінка іде додому,
І тримає в старих руках,
Ті зів'ялі під вечір волошки,
І сльоза на синіх очах,
Тихо-тихо так промовляє –
Пробачайте, квіти, мене,
Ту, що ваше життя обірвала,
А життя на землі одне…
Стара жінка іде додому,
А за нею – її біда,
Продає під вечір волошки,
Бо залишилась зовсім одна.
4.05.2005
Пісня "Волошки"
https://www.youtube.com/watch?v=bmYQbVbjT7o&list=UUrJiPPKveylvpNRSWgVnoiw&index=3
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524167
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2014
автор: Наталка Самсонова