***

Я  стою  на  краю  обриву.  Небо  затягнуло  сірими  хмарами.  Здається,  час  зупинився.  Вітер  підхоплює  хвилі  та  б’є  ними  об  скелю.  Чайка…  А  все  таки  як  добре  бути  пташкою.  Здається,  що  все  твоє  життя  це  політ.
Я  хотів  би  стати  чайкою,  гордою,  сильною.  Проте  я  всього  лиш  людина.  Рутинне  життя  не  дає  мені  спокою.  Робота  і  дім.  Давно  відомий  всім  сценарій.  Як  ж  я  хочу  злетіти  над  землею,  полишити  всі  турботи  і  жити…  По-справжньому  жити,  а  не  існувати.  
Але  це  не  можливо  серед  такого  морально  хворого  суспільства.  Всі  люди  перетворилися  на  звичайних  маріонеток.  А  хто  ж  ними  керує?  Той  в  кого  гроші.
Гроші…  Найбільша  сучасна  проблема.  Їх  постійно  не  вистачає,  як  часу.  Проте  в  когось  вони  є,  а  в  когось…  А  в  когось  не  має  права  вибору,  він  звичайна  лялька  на  ниточках.
Чому  ж  цей  світ  так  змінився?  Куди  поділись  всі  моральні  цінності?  Чому  люди  стали  такими  духовно  відсталими?  Ми  вже  не  радіємо  дрібничкам,  не  радіємо  сьогоднішньому  дню.  Ми  стали  зомбованими.  Ні  не  телевізором  (хоча  і  його  роль  не  мала),  грошима.
Ми  все  знову  забуваємо,  що  справжня  краса  це  природа  та  й  сама  людина.  А  поки,  ми  все  далі  деградуємо.
Я  зрозумів,  що  все  ще  стою  на  краю.  Розправивши  руки  я  нахилився  вперед  …  І  полетів.  Море  прийняло  моє  тіло.  А  душа…  Вона  стала  чайкою…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523441
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2014
автор: хтось з цих