Я, наче попіл - спалахну й нема,
Мов іскра сірника у просторі суспільства.
Мій світ - залізна й кам'яна тюрма
Це осередок, це кубло, ядро насильства.
Примарний світ і мрії всі пусті
Не занесуть вони мене до краю світу.
Чомусь думки окутують густі
Та не виходять, як супутник на орбіту.
Літають, як метелики у банці,
До світла хочуть, хоч воно і небезпечне,
А я мов хворий б'юся в лихоманці
Шукаю щось своє, лише мені доречне
Я, мов секунда - скажеш: "РАЗ" і все...
Нема її, вже зникла і не повернути.
Життя - це міліметр, а не шосе.
Таке мале, що й мікроскопом не збагнути... :(
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520576
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2014
автор: Собко Вадим