розмита пляма місяця в тумані,
омана п’яна фосфорної ночі_
втонули у бездоннім океані
рахуючи зірок сирітство очі_
гірка полова в’їдливого слова
цей білий сік із каменю_ та бач_
вгаває стоголоса колискова,
замовкло все_ мовчи і ти_пробач_
мовчи. нехай бринять прозорі крила
у травах, вивертаючи нутро_
важкою ковдрою ніч жертву вже накрила
і гостий ріг встромила під ребро…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517765
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2014
автор: Ки Ба 1