Не раз на місці жит була руїна...
не раз топтали землю чоботи солдат..
Та ти щораз воскресла Україна -
бо ти навчила нас тримати автомат...
Ми з материнським сильним молоком
пізнали щастя мати Батьківщину,
навчались мовою...не "язиком" -
й надбання роду передали сину.
Козацька доля - доля вільної людини
завжди вогнем палала у крові,
її віддати до останньої краплини -
готові...мертвими упавши до трави...
Щоб журавлі літали мирним небом,
щоб в поле не трапляв снаряд,
а руки пахли працею і медом
щораз звучав селом заручення обряд...
Спокін віків гостинністю вражала -
на зустріч йшла із хлібом й рушником,
та лють зависників знов починала
кружлять вгорі мутованим орлом...
Хоч як би було важко жити,
і біль утрат засмучено сприймати -
жагі державності не дать зітліти,
бо Україна - спільна наша мати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517074
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2014
автор: Турист